Мова «без кордонів».

 

До Фіналу літературного конкурсу "Без кордонів", організованому компанією Andprose, залишилося кілька днів. Запрошуємо всіх на відкритий урок з розвитку творчого письма, який пройде 4 жовтня в Барселоні. Адже саме цей навчальний 2017-2018 рік в компанії Andprose оголошений роком української мови та літератури. З нагоди цих подій ми публікуємо інтерв`ю відомої української письменниці, авторки книги "Пригоди великої дівчинки в пласкому місті", Юлії Пілявської з Оленою Боришполець - поетесою та представницею журі конкурсу.

 

Мова «без кордонів». Емігрантський вектор українки Юлії Пілявської.

 

30 вересня в Барселоні відбудеться фінал Міжнародного літературного конкурсу короткої прози «Без кордонів». Поки тексти продовжують надходити на адресу конкурсу з непоганим призовим фондом, його організатор, українка Юлія Пілявська запросила до участі як членів журі київського літературного критика Юрія Володарського і редактора журналу «Радуга» Юрія Ковальського. Та розповіла про те, чим живе літературна Барселона і Лондон, як вирішується в еміграції мовне українське питання, і про те, хто такі «сувеніри з минулого».

Юлія Пилявська - письменник, мандрівник, і той тип емігранта, який є єднальною ланкою для всіх, хто, проживаючи в іншій країні, прагне зберегти рідну культуру.

 

- Юля, коли виникла ідея створення міжнародного конкурсу короткої прози «Без кордонів»?

 

- Я вирішила взяти участь в конкурсах з одним зі своїх оповідань і зрозуміла, що в Україні російськомовних конкурсів дуже мало. Треба ще. В цей же час завершився курс письменницької майстерності і виникла ідея зробити випускний. Все повинно було пройти без змагання. Кожен учасник курсів намагався і досяг певних на той момент успіхів. Але внутрішні відчуття передавали бажання змагань, а ще я зрозуміла: випускники готові до конкурсу. Це було швидке рішення. Моєю метою було проведення конкурсу в Барселоні. Міжнародний формат підсилює ефект обміну енергіями між учасниками, і це породжує те саме неповторне літературне середовище.

Я поділилася ідеєю з українським літературним критиком Юрієм Володарським, ідею він активно підтримав - допоміг скласти положення про конкурс, подав ідею назви. Далі мій задум був підтриманий тобою. Редактора київського журналу "Веселка", Юрія Ковальського настільки захопила ідея проведення конкурсу, що цей настрій він передав Сергію і Ларисі Черепановим, які разом з Юрієм теж прибули на випускний першого курсу. Для мене ця підтримка була дуже важливою. Також не можу не згадати про ще одну важливу для реалізації ідеї проведення конкурсу людину - Лену Зінскі, поета-емігранта з Мінська. Наші літературні погляди збігалися ще з тих часів, коли ми обидві жили в Лондоні. Створився такий собі «командний дух», з`явилася сила, вималювався шлях, жодні межі вже не стримували! Такою і є справжня література-для неї не існують кордони держав, кордони у спілкуванні та взагалі будь-які бар’єри. Тому назва конкурсу – «Без кордонів» відповідає самому духу та єству літератури.

 

- Ти часто буваєш в Україні, під Києвом живуть твої батьки, добре знаєш про мовне питання в країні. Ти спілкуєшся в Барселоні з представниками діаспори, які говорять українською мовою? Що вони думають про це, живучи за межами України?

 

- Як і в будь-якій країні, так і в емігрантських товариствах - є ліві, праві і ліберали. Є люди, які викреслили мене з життя, як з української сторони за мою позицію щодо мови, так і з російської - за мою позицію щодо анексії Криму. Але є абсолютно неймовірні люди. До мого знайомого з Кременчука підійшла москвичка і сказала: "Давайте, щоб між нами не було недомовленостей: Крим - територія України, Росія - країна-агресор, а Путін - ...", далі зав`язалася нецензурна дружня розмова повна вигуків і сміху. І є українці, які перебувають у родинних зв`язках з росіянами - це не заважає їм організовувати і відвідувати українські фестивалі, виставки, конкурси. Ми тягнемося один до одного, так чи інакше. Тому що виходить, ми всі залишилися взагалі без країни. Спочатку мені здавалося: за кордоном лише ті росіяни, хто не згоден з режимом і мав можливість виїхати, думаючи про дітей. Але це не завжди так - різні люди трапляються. Хтось жорстко налаштований проти будь-якої істоти, яка без ненависті вимовляє слово з коренем «укр», причому, ці ж люди, як правило, незадоволені умовами життя в Іспанії. Не було б тієї політики, яку ми маємо, я б все одно не змогла спілкуватися з такими людьми. Наступний навчальний 2017-2018 рік в моїй компанії Andprose оголошений роком української мови та літератури - це значить, що всі наші програми курсів, вечірні заходи, будуть переведені на українську мову. Це той внесок, який я, як людина, що любить Україну, хочу додати в скарбничку збереження української мови. Всі ці непорозуміння і затяті незгоди між поборниками російської та української мови ніяк не скасовують того, що українська мова багата і дивовижна, і я пишаюся, що хоч і не народилася, але виросла в цій країні і володію цією мовою. Ми в дружніх відносинах з українською культурною асоціацією "Джерело" в Барселоні. Президент асоціації Ольга Дзюбан - активний організатор різного роду заходів української культури, до яких залучає і мене. Вона запрошує в Барселону співаків, художників, письменників з України, організовує фестивалі української культури, музичні конкурси для дітей. Завдяки дружбі з нею я в курсі життя двох світів - україномовного і російськомовного. Я навряд чи коли-небудь викреслю зі своєї голови життя Пушкіна, Толстого і Чайковського, тільки тому що такий політичний порядок денний. Я дуже не люблю безглузді ідеї. У моєї свекрухи, вона канадський соціолог, є хороша фраза з цього приводу: "Це все одно що через Маргарет Тетчер я перестану читати Діккенса і Оруела." І не подумай, що це пусте порівняння. Діяльність Тетчер припала на зрілу молодість Лін. Дізнавшись, що Тетчер скасувала безкоштовне молоко для бідних дітей, Лін зненавиділа її всіма фібрами своєї соціологічної душі.

 

- Для проведення конкурсу ти спеціально створила юридичну особу: Andprose General Multicultural Ltd. Як це відбувається в Іспанії? Скільки часу і грошей витратила на створення платформи?

 

- Це все відбувалося для мене за допомогою чудової людини Світлани Хохлової та її аудиторської компанії. Коштувало мені все це, включаючи нотаріусів та біганину по банкам разом за ручку, близько 800 євро. Але тепер зі спокійною душею можу приймати оплату за уроки і керувати курсами і заходами, які створює і представляє моя компанія.

 

- Я трохи знаю твій образ життя, графік, заняття. І коли ти запросила мене в журі конкурсу, я сильно здивувалася. Тому що ти багато подорожуєш, пишеш, береш участь в літературних заходах в Європі і Україні, у тебе сім`я, тепер ще й курс письменницької майстерності. Конкурс - це нерви, і в підсумку сумнівні шанси на подяку учасників. Ти готова до реакцій суспільства? Для чого тобі знадобилося затіяти таку непросту справу?

 

- До реакцій суспільства я готова. Участь в організації літературного фестивалю «Пушкін в Британії», що проходить в Лондоні вже багато років, мене загартувала. Я дивилася на організатора цього заходу і не розуміла - навіщо йому це потрібно. Напруга, нескінченна біганина, нервування з поетами. Була впевнена: що завгодно, але організатором фестивалю - ніколи. У той же час до цих пір залишаюся йому безмежно вдячна за літературну базу, за те, що в його оточенні я перезнайомилася з неймовірними людьми, з багатьма з яких зав`язалася міцна дружба. І все одно в конкурсах ніколи себе не бачила. Але прийшов час, я стала нести відповідальність не тільки за тих, кого сама прив`язала пуповиною письменницької праці, а й за те, що діється в моїй країні, в Україні. Бачиш, в 99-му році їдучи з країни, я була твердо переконана, що якщо я чогось навчуся, я повернуся і буду викладати всі ці премудрості вдома. Або опишу їх так, що всім стане все зрозуміло. Комплекс месії, що поробиш. І книга моя в цьому плані начебто впоралася, в ній все дуже просто і відверто - це чесний лист наступному поколінню. Інстинкт виживання це, або материнський інстинкт, я не знаю, але якщо я не поділюся уроками життя, то хто це зробить? Коли я росла, все навколо стояло, як в болоті, а не як в штанах, стояло і мовчало, а мені хотілося, щоб зі мною поговорили, допомогли знайти відповіді на питання, щоб пошуки цих відповідей не розтягувалися на довгі роки. І я зрозуміла, що спонукає людей тягнути на горбу всі ці фестивалі і конкурси.

Після випускного я попросила родину дати мені можливість усамітнитися на п`ять днів відновити сили. І лише тоді зрозуміла, як я втомилася - перші два дні я не могла ні писати, ні читати, ні говорити. На третій день в голові перестали звучати голоси випускників і миготіти букви з їх оповідань. Лежала й дивилася в стелю і кайфувала від тієї стелі.

 

- Ми з Оксаною Осмоловською перекладали твій роман «Пригоди великої дівчинки у плоскому місті» з російської мови на українську, і його видали в київському видавництві журналу «Веселка». Ти презентувала його на Книжковому Арсеналі в Києві та на виставці-ярмарку «Зелена хвиля» в Одесі. Ти певно працюєш над продовженням книги. Для України знову буде двомовна версія?

 

Безумовно.

 

- Лондон і Барселона літературні. Що відбувається в цих великих європейський містах? Розкажи про системи видання книг, вони сильно відрізняються від українських?

 

- Систему створення книг в Лондоні, так само як і в Канаді та Америці, я тільки опановую.

На даний момент я в пошуку літературного агента - без них дуже складно домогтися уваги від видавництва. Але часу у мене на цю сферу мало, тому й участь в англомовних конкурсах і пошук літагента просувається мляво. А літературне життя кипить як в Лондоні, так і в Барселоні. Не звертає увагу лише ледачий або дуже зайнятий.

До нас часто приїжджають представники культури з різних країн - в квітні була виставка художника Шупляк, в травні виступав ансамбль Хортиця, були вечорниці, - все це привозить і показує "Джерело". Нещодавно в Барселоні Арсеній Ковальський, Катя Рум’янцева і Маша Лебедєва організували клуб Російської поезії. Виявилося, на це є попит . Вони цікаво подають матеріал, «відкритий мікрофон», блискуче інсценована творчість Бродського.

Є журнал «Твоє місто Барселона» з головним редактором Оленою Сироватченко. У Лондоні велика безліч всього, активно працює посольство України, там що завгодно, від курсів української мови і літератури до лекцій, зустрічей. Є українсько-британський дім. Дім Пушкіна часто організовує тематичні зустрічі, Літературний Лондонський клуб робить театральні постановки, той же «Пушкін в Британії», фестиваль "Слово". Всього не перелічити.

 

- Пам`ятаєш, на початковій стадії створення конкурсу ми говорили, що було б непогано створити міжнародну платформу імені нині покійного нобелівського лауреата Варгаса Льйоси? Він чимало років прожив в Барселоні. І прийшли до висновку, що це на старті дуже складно здійснити. Якби ти створювала конкурс в Англії або Україні, то які це були б літературні орієнтири?

 

- Пам`ятаю. Це чудова ідея, і як тільки Andprose оголосить рік іспанської мови, ми це обов`язково здійснимо. В Англії я б обов`язково запросила Хіларі Мантел ( "Вовчий зал"). І звичайно ж, Кейтлін Моран. В Україні Сергія Жадана.

 

- Емігранти з пострадянського простору, які не бувають в Україні, не мають друзів з України та мають доступ тільки до телебачення, якою вони бачать нашу країну сьогодні?

 

- Мені складно про це казати, я не спілкуюся з такими людьми. Вони існують, але яправило, це чиїсь батьки або далекі родичі в досить зрілому віці, і ставлення до них, як до сувенірів з минулого.

Питання ставила Олена Боришполець — with Olga Dzyuban  and Yulia Pylyavskaya  in Barcelona, Spain.